Солдатський син.

Київ-19/06/2021-Ворота України

Зустрічалися ми з майбутнім чоловіком, близько року, ми однолітки, вчилися в одному класі, обом по 18 років, одружуєватись до армії, не збиралися. Я вчилася в педагогічному інституті на 1 курсі, на математика. Він залишився в селі, закінчив курси водіїв і працював в колгоспі.

І ось в травні він отримав повістку в армію, я приїхала проводжати, мода така була, проводжати солдатів всім селом. Одним словом в цю ніч, ми переспали. Мого коханого відвіз поїзд в далекий Бузулук Оренбурзької області. Я поїхала в Краснодар в інститут, і ось через місяць я зрозуміла що вагітна. Як сказати мамі, як з навчанням і як я без чоловіка буду народжувати. Всі ніч проплакала, вранці пішла з заплаканим очима до лікаря, міську поліклініку. Ні, у мене не було грубої тітки, була просто жінка і вона дуже просто сказала – дівчинка, термін у тебе маленький, час ще є, розкажи мамі, як що не передумаєш, приходь.

І ось в старому жаркому автобусі, я їду додому. Увійшовши у двір, ще нічого не встигнувши сказати, підбираючи слова. Я чую – Донечко ми будемо народжувати. Коли я тебе народила, за талонами давали, манки 3 кг і нічого не було в магазинах, а зараз все є. Виростимо онука, вона була впевнена, що буде хлопчик. Мене мама народила в 32 роки, ростила одна, батько був питущий, розійшлася мама з батьком, коли мені було 5 років.

Мама пішла до батьків чоловіка, вони чути не хотіли про дитину. Сказали син в армії, а без нього нічого не знають. Своєму хлопцеві я написала лист, розповівши про моє рішення народжувати, не залежно одружується він на мені чи ні. Був 1979рік, і йшла війна в Афганістані, і по довідці його додому не відпустили, армія є армія.

 Здавши сесію, на осінь взяла академічну відпустку на рік. Листи з далекого Оренбурга приходили кожен день, якщо вихідний на наступний день два. Свекруха жодного разу до нас не зайшла і ми більше не ходили до них.

Поїхала я в Бузулук невелике містечко, там служив мій чоловік, прийшла на КПП і викликала його, солдат пішов за ним в казарму. І ось через щілину в воротах бачу, йде командир, а поруч з ним два солдатика і один з них той, що вище, такий рідний, мій. Командир дивиться не на мене, а на мій живіт і так ніжно посміхаючись, каже – Молодець все встиг. Дали звільнення, і пішли ми в міський ЗАГС, там теж побачивши мій живіт, розписали нас за 1 годину. Повернувшись в частину, чоловікові дали звільнення на 3 доби, поселили нас в кімнаті Будинку офіцерів. Ми були дуже щасливі і одружені. Через 3 дні я поїхала назад додому, а мій чоловік продовжив службу. Весь час поки я носила синочка, в моєму житті зустрічалися тільки хороші люди. Лікар, командири в частині, працівниці РАГСу.

На день закоханих я народила синочка, чоловікові дали короткострокову відпустку, і він встиг забрати нас з пологового будинку. Вийшовши на поріг, я побачила свою маму і батьків чоловіка. Вони стояли в стороні і чекали мого вироку, я посміхнулася і сказала – дивіться який у Вас онук.

Всі образи були, забуті у нас тепер був син, нехай він не знає наш секрет.