Настав час зробити все, щоб військові злочини російських військовослужбовців стали останнім проявом цього зла на землі – звернення Президента України.

Київ 04/04/2022 Ворота України

Сьогодні це звернення буде без вітання. Не хочеться жодного зайвого слова.

Президенти зазвичай не записують таких звернень, як це. Але сьогодні я маю сказати саме так. Сказати після того, що відкрився в Бучі та інших наших містах, звідки вигнали окупантів. Сотні вбитих людей. Замордованих, розстріляних мирних людей. Тіла на вулицях. Замінована територія. Заміновано навіть тіла вбитих!

Повсюдні наслідки мародерства. На нашій землі побувало концентроване зло. Вбивці. Кати. Насильники. Мародери. Які називають себе армією. І які заслуговують тільки на смерть після того, що вони зробили.

Я хочу, щоб кожна мати кожного російського солдата побачила тіла вбитих людей у ​​Бучі, Ірпені, Гостомелі. Що вони зробили? Навіщо їх убили? Що зробив чоловік, який їхав вулицею велосипедом? Навіщо катували до смерті звичайних мирних людей у ​​звичайному мирному місті? Навіщо душили жінок після того, як виривали у них із вух сережки? Як можна було ґвалтувати жінок та вбивати їх на очах у дітей? Знущатися з їхніх тіл навіть після смерті? Навіщо тиснули танками тіла людей? Що зробило вашій Росії українське місто Буча? Як це все стало можливим?

Російські матері! Навіть якщо ви вирощували мародерів, то як вони стали ще й катами? Ви не могли не знати, що всередині ваших дітей. Ви не могли не помітити, що вони позбавлені всього людського. Нема душі. Нема серця. Вони вбивали свідомо та із задоволенням.

Я хочу, щоб усі керівники Російської Федерації побачили, як виконуються їхні накази. Ось такі накази. Ось таке виконання. І солідарна відповідальність. За ці вбивства, за ці тортури, за ці відірвані вибухами руки, що лежать на вулицях. За постріли у потилицю пов’язаним людям.

Отак тепер сприйматиметься російська держава. Це ваш образ.

Ваша культура та людська подоба загинули разом з українцями та українками, до яких ви прийшли.

Я ухвалив рішення щодо створення спеціального механізму правосуддя в Україні для розслідування та судового розгляду кожного злочину окупантів на території нашої держави. Суть цього механізму – спільна робота національних та міжнародних спеціалістів: слідчих, прокурорів та суддів. Цей механізм допоможе Україні та миру притягнути до конкретної відповідальності осіб, які розв’язали чи якимось чином брали участь у цій страшній війні проти українського народу та у злочинах проти наших людей.

Міністерство закордонних справ, Офіс Генерального прокурора, Національна поліція, Служба безпеки, розвідка та інші структури відповідно до своєї компетенції повинні спрямувати всі зусилля, щоб механізм почав працювати негайно.

Закликаю всіх наших громадян та друзів України у світі, які можуть долучитись до цієї роботи та допомогти встановити справедливість, зробити це.

Світ уже бачив багато воєнних злочинів. В різний час. На різних континентах. Але настав час зробити все, щоб військові злочини російських військовослужбовців стали останнім проявом такого зла на землі.

Кожен винний у таких злочинах буде внесений до спеціальної книги катів, знайдений і покараний.

Українці! Українки!

Хочу, щоб ви це усвідомлювали. Ми вигнали ворога з території кількох областей. Але під контролем російських військ залишаються окуповані райони інших областей. І після вигнання окупантів звідти можуть відкритися ще страшніші речі. Ще більше смертей та знущань. Тому що такою є природа російських військових, які прийшли на нашу землю. Це виродки, які не вміють інакше. І такі вони мали накази.

Усіх партнерів України буде детально проінформовано про те, що відбувалося на тимчасово окупованій території нашої держави. Військові злочини у Бучі та інших містах під час російської окупації будуть предметом розгляду та у Раді Безпеки ООН у вівторок.

Обов’язково буде і новий пакет санкцій проти Росії. Але впевнений, що цього замало. Потрібні висновки. Не тільки про Росію, а й про політичну поведінку, яка фактично дозволила цьому злу прийти на нашу землю.

Сьогодні чотирнадцята річниця саміту НАТО в Бухаресті. Тоді був шанс забрати Україну із сірої зони на сході Європи. Із «сірої зони» між НАТО та Росією.

Із «сірої зони», про яку у Москві думають, що їм тут усе дозволено. Навіть найстрашніші воєнні злочини.

За оптимістичними дипломатичними формулюваннями про те, що Україна нібито може стати членом НАТО, тоді, у 2008 році, була схована відмова приймати Україну до Альянсу. Було заховано безглуздий страх деяких політиків перед Росією. Вони думали, що відмовивши Україні, зможуть заспокоїти Росію. Зможуть переконати її поважати Україну та нормально жити поряд із нами.

За 14 років після того помилкового розрахунку Україна пережила революцію та вісім років війни на Донбасі. А тепер боремося за життя у найстрашнішій війні у Європі за весь час після Другої світової.

Я запрошую пані Меркель та пана Саркозі відвідати Бучу та побачити, до чого за 14 років призвела політика поступок Росії. Побачити на власні очі закатованих українців та українок.

Хочу, щоб мене зрозуміли правильно. Ми не звинувачуємо Захід. Ми не звинувачуємо нікого, окрім конкретних російських військових, які вчинили це проти наших людей. Крім тих, хто віддавав їм накази. Але ми маємо право говорити про нерішучість. Про те, яким був шлях до такої Бучі, такого Гостомеля, такого Харкова, такого Маріуполя. В нас немає нерішучості. У якому б блоці чи поза блоком ми не були, ми розуміємо одне: ми маємо бути сильними.

14 років тому керівник Росії у Бухаресті сказав західним лідерам, що немає такої країни, як Україна. А ми доводимо, що є така країна. Була й буде.

Ми не ховатимемося за сильними світу цього. Ми не будемо нікого вмовляти.

По-хорошому, ми не повинні були й просити допомоги зброєю, щоб захиститися від цього зла, яке прийшло на нашу землю. Усю необхідну зброю нам і так мали надати – без прохань. Тому що й самі чудово усвідомлювали, яке зло прийшло і що саме воно принесло із собою.

Ми бачимо, що на коні у цій війні. Ми бачимо, що захищаємо.

Є стандарти української армії – моральні та професійні. І це не наша армія має тепер підлаштовуватися. Це багатьом іншим арміям треба повчитися у наших військових.

І існують стандарти українських людей. І є стандарти російських окупантів. Це добро та зло. Це Європа та чорна діра, яка хоче все це розірвати та поглинути.

Ми переможемо у цій війні. Навіть якщо окремі політики так і не зможуть перемогти нерішучість, яку вони передають наступникам разом із посадами.

І у Бучі вже працюють усі необхідні служби, щоб повернути місто до життя. Відновити подачу електроенергії, подачу води. Відновити роботу медичних закладів. Відновити інфраструктуру. Дати безпеку людям. Бо Росію вигнали. А Україна вертається. І повертає життя.

Відвідав сьогодні у шпиталі прикордонної служби України наших прикордонників, наших героїв. Поранених бійців.

Восьмерим вручив державні нагороди. Також відзначив нагородою і лікаря ортопеда-травматолога – офіцера медичної служби, який є провідним військовим травматологом України та врятував уже багатьох українських захисників.

Загалом відповідним указом відзначив державними нагородами сорок одного прикордонника.

Саме військовослужбовці Державної прикордонної служби першими зустріли вогнем окупантів, коли вони пішли у наступ 24 лютого. Наразі наші хлопці повертаються на державний кордон, коли окупантів ми виганяємо.

Впевнений, настане час, і буде відновлено всю лінію державного кордону України.

І щоб це сталося швидше, ми маємо бути зосередженими, готовими сміливо дивитися в очі злу та відповідати на кожну злочинну дію проти України, проти наших людей, проти нашої свободи.

Зло буде покарано.

Слава Україні!